Історія Тернопільського Парафіяльного костелу

Старовинний костелОкрасою Тернополя був парафіяльний костел на розі вулиць Руської і Міцкевича (сучасного бульвару Шевченка). Велична і витончена споруда у неоготичному стилі вражала своєю красою і довершеністю. 62-метрова струнка вежа-шпиль, ніби пориваючись у небо, домінувала над усім містом. Вона слугувала навіть спостережною пожежною вежею. Дивували своєю красою вітражі й внутрішнє оздоблення, особливо різьба головного вівтаря і амвона. Споруджувався цей красень за проектом відомого львівського архітектора професора Тадеуша Мар’яна Тальовського.

Історія його будівництва почалася із створення у 1897 році комітету, який почав збирати добровільні пожертви. Організовувано доброчинні концерти, фестини. Кошти тільки на «скелет» будови і два вівтарі сягали 250 тисяч корон. Планувалося, що 200856 корон надасть міська влада, 104285 корон буде покрито за рахунок конкуренції – спеціального податку на будову, а 123000 корон надійде від добровільних пожертвувань.

Вже у вересні 1904 року освячено наріжний камінь будови. На велелюдну церемонію прибули процесії з навколишніх сіл: Білої, Довжанки, Домаморича, Дичкова, Великого Глибочка, Іванівки, Курівець, Кутковець і Пронятина. Керівництво усіма роботами на будові костелу взяв на себе залізничний інженер Стефан Невґофф. Роботи велися досить жваво. Щоб зробити споруду міцнішою і легшою, застосувались цікаві технічні рішення. Вже у травні 1908 року газети повідомили про освячення хреста на куполі храму, офірованого Марійською дружиною пань. У листопаді того ж року міська рада закупила за 3000 корон вівтар з гербом.
11 листопада 1908 року відбулися урочисте посвячення Парафіяльного костелу і офіційний перехід парафії із Домініканського костелу у новозбудований. Дзвони освятили напередодні.

Дедалі багатшим ставав інтер’єр святині. У 1909—1910 роках отримано щедрий дар від Людвіка Пунчерта — мармурові статуї розп’ятого Ісуса Христа і Матері Божої. У 1911 році фронтон споруди прикрасив ще один прекрасний дарунок — мармурові статуї євангеліста Івана і святого Йосифа роботи відомого львівського різьбяра Войтовича.

1912 року в бічній капличці поставлено чудові ясла-шопку. Їх автор – художник Бернард Яросевич, викладач Тернопільської реальної школи.

У час Першої світової війни костел зазнав руйнувань. Але “рани” швидко залікували.Проекція костелу

У 1933 році освячено головний вівтар. Проектував його львівський інженер – художник Вавжинец Дайчак. Різьбу виконувала різьбярка Яніна Рейхерт, допомагав її здібний художник-самоук, українець Назарко. Ось така історія народження цієї оригінальної споруди.

У роки Другої світової костел знову зазнав руйнувань. Але документальні фото свідчать, що він був у значно кращому стані, ніж Домініканський собор. Ще до травня 1949 року в парафіяльному костелі відбувалися Богослужіння. Автору цих рядків на все життя запали у пам’ять неповторна краса вітражів та вівтарів, чарівна сила органної музики. Тому й досі боляче, що цю красу не збережено. До речі, автор вітражів – відомий художник Ян Фелікс Виґживальський.

Дамоклів меч над парафіяльним собором завис у 1949 p.: акт обстеження визнавав, що костел в аварійному стані. Потрібен був металевий каркас для вежі і шпиля. Але справжня причина “аварійного стану” крилася у тому, що собор стояв у самому центрі міста, на очах у більшовицьких можновладців, для котрих це була не святиня, а просто «культова споруда». У доповідній записці уповноваженим Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР та УРСР зазначалося: «За генеральним планом відбудови і реконструкції міста Тернополя, затвердженим Радою Міністрів УРСР, вказаний костел підлягає знесенню, і на місці костелу повинен бути центральний міський парк». Вирок було підписано. Виконання дещо затягнулося. Спочатку зняли вежу, хоч і довго не вдавалося цього зробити. А 1954 року в місті кілька днів лунали вибухи – підривали парафіяльний костел.

У 1959 році до річниці жовтневого перевороту на цьому місці відкрили універмаг.

Багато що із внутрішнього оздоблення костелу вивезли до Польщі. А частина горельєфів хресної дороги та скульптура Мадонни збереглись у Середній церкві.

Поряд з костелом, у будинку № 1 на вулиці Руській, діяв римо-католицький парафіяльний уряд. Тут же містилися польські товариства релігійно-добродійного спрямування. Тернопільська римо-католицька парафія носила ім’я Пресвятої Діви Марії Неустанної Помочі. При ній існувала безвідсоткова позичкова каса, зареєстрована як доброчинне товариство 13 квітня 1937 року.

Сьогодні активісти міста та громадські організації проводять широку кампанію, ставлячи собі за ціль відновити зруйновану пам’ятку архітектури та духовну святиню. Проте, чи реальна ця ідея і досі залишається питанням дискусійним. Найближчою ідеєю на сьогодні є створення 3D моделі та експозиції, присвяченої історії Тернопільського Парафіяльного костелу.

Іван Козак

Регіон: 

Додати новий коментар