Історія отця Громницького

Отець ГромницькийТернопільським Шептицьким називали у місті пароха з часів перед Друго світовою війною отця Володимира Громницького. Священику судилося займати цю посаду протягом майже половини сторіччя.

І за цей час духівник встиг відзначитися не тільки на церковному полі, а й як активний організатор національного руху, кооперації та опікун потребуючих.

Одна з перших успішних громадських акцій молодого це отця Громницького у Тернополі — заснування на початку 1898 року робітничого товариства.

“Того року зросла політична боротьба за вплив у робітничому середовищі: з одного боку — соціалістів, з іншого — клерикалів. Наприкінці грудня соціаліст організували збори в залі Магістрату. У відповідь через кілька днів ксьондз Владислав Ченч та отець Володимир Громницький, римо- і греко-католицький парохи, зібрали в цій же залі віруючих робітників — поляків і русинів. Зібранні розпочалося співом колядки “Бог ся рождає”. Отці запропонували створити об’єднання робітників “Przyjaźń” (“Дружба”). Присутні в залі соціалісти запротестували, ледве не дійшло до бійки. Через 10 років об’єднання налічувало 205 членів і 38 симпатиків. Це була найбільш впливова робітнича організація” – таку інформацію подає тернопільський краєзнавець Ігор Дуда у книзі “Тернопіль. 1540-1944. Історико-краєзнавча хроніка”.

А вже 15 квітня 1899 року окружний суд у Тернополі зареєстрував вперше на Поділлі “Повітове товариство кредитове”.Банк

“Ініціаторами створення, як згодом його називали, “Руського банку” і подальшої його діяльності були священики Володимир Громницький та Григорій Чубатий, адвокати Станіслав Чикалюк, Сидір Голубович та Остап Постригач, радники суду Алоїзій Добрянський, Антін Негребецький, Роман Сосновський та інші”, — читаємо у книзі Любомири Бойцун “Тернопіль у плині літ”.

Причетність адвокатів і посадовців до банків не дивує й тепер. Але священиків — то щось незвичне! Утім, обставини межі ХІХ і ХХ ст. були іншими. Українці майже не мали організацій, окрім церкви. А священики залишалися найосвідченішими українцями. І тернопільським зразком такого священика став отець Громницький.

Родом із Прикарпаття

Майбутній духівник народився у селі Красне Калуського району і вже з 1893-го керував справами тернопільської парафії. Попередник отця Громницького, Василь Фортуна, був неактивним москвофілом і громадські справи за його часів не перебували на високому рівні.

ЦеркваНатомість молодий священик взявся активно допомагати своїм вірним. І навіть “Руський банк”, який створили, став не стільки комерційною організацією, скільки благодійною, а вигоду отримував кожен тернополянин, який вклав туди кошти.

Одразу ж після окупації Тернополя російськими військами у 1914 році отця Громницького арештували і вивезли на заслання у місто Перм. Там душпастир пробув до 1918 року. Водночас о. Громницькому із однодумцями вдалося врятувати банк — установа у 1914-16 рр. працювала у приміщеннях парафії. Більше того, отець Володимир зберіг готівку і повернув значну частину вкладів їх власникам.

Коли ж полон завершився, то у подяку за щасливе повернення із полону священик прикрасив срібними ризами Тернопільську чудотворну ікону Матері Божої, яку й досі можна побачити у церкві Різдва Христового — Середній. А вже 18 грудня 1918 парох він приймав у Середній церкві присягу на вірність Українській державі від співробітників окружної військової команди та командирів. У той же час син о. Громницького Ізидор став сотником УГА і командиром залізничної станції Тернопіль в часи ЗУНР.

Але не тільки турбота про дешеві кредити для тернопільських підприємців та селян і патріотичне виховання сина спричинили згаданий арешт священика. Він же до Першої світової був причетний до ряду патріотичних та освітніх організацій — допомагав “Просвіті”, студентській бурсі, дівочій гімназії, Руському та Педагогічному товариствам, створював Марійські дружини.

Саме отець Громницький запросив монахинь сестер-служебниць із Жужеля на Львівщині, аби ті працювали при шпиталі для старців і вбогих – “Заведенії”, що досі стоїть на вул. Острозького.

Ще 24 січня 1901 р. о. Володимир Громницький виступив на Раді міста з проектом побудови “Охоронки” — лікарні для невиліковно хворих тернополян.

А ще він — у переліку засновників “Міщанського братства”. Громадську організацію українців Тернополя із такою назвою заснували у 1890 р. Парох очолював його у 1895-1921 рр. І саме підтримці о. Громницького завдячуємо появу кам’яниці цього товариства — теперішньої Тернопільської обласної філармонії. До того тернополяни-українці просто не мали власних приміщень для різних зібрань, концертів і навіть бібліотеки.

“Реальні обриси ідеї вималювалися тоді, коли у 1895 році до керівництва прийшов отець Володимир Громницький. Завдяки його старанням було придбано в магістраті площу під будову. Закупивши площу з руїнами військової казарми на вул. Острозького, міщани розпочали збір коштів і матеріалів на будівництво”, — подає Любомира Бойцун.

Будинок розпочали зводити навесні 1903-го, а завершили вже восени.

Лекції, емігранти, подяка…

Після повернення з Росії отець Володимир повернувся і до своїх обов’язків. Середня церква за його часів, як пригадували старожили, була завжди переповненою молільниками. Там діяв гарний мішаний хор, а іноді гостював ще й хор “Боян”.

У 1926-му парох став членом “Українського крайового товариства опіки над інвалідами”, що вже 10 червня 1929-го перейменували в “Українське товариство допомоги інвалідам”.

У вільний час священик читав лекції для мешканців студентської бурси — гуртожитку, що діяв у теперішньому приміщенні Unicredit bank на вул. Качали. Зрештою, у 1928 з ініціативи отця Громницького, адвоката Степана Барана, учителів Івана Боднара і Якова Миколаєвича та інших тернополян утворили тернопільське відділення товариства опіки над емігрантами. Діяло воно на сучасній вул. Чорновола. Саме там, де було багато компаній, що пропонували виїзд закордон. Ті фірми не раз обдурювали охочих потрапити до “Гамерики”.

Парох Громницький, як свідчать джерела, робив усе, що міг, заради допомоги тернополянам. І люди дякували йому за це. Зокрема, 20 жовтня 1935-го місто урочисто святкувало 50-річчя священицтва отця Володимира. Були людна літургія з хором, і концерт, і святкова вечеря.

До слова, ідею шпиталю — притулку для старців на вул. Медовій — отцеві Громницькому вдалося втілити ще до Першої світової. При ньому діяв епідемічний шпиталь. А за рік до смерті Володимир Громницький очолив комітет будівництва інфекційного відділу при шпиталі. Помер парох 26 грудня 1938-го. Його могила — на Микулинецькому кладовищі. До приходу перших совітів священик не дожив менше, ніж півроку. А от його син Ізидор змушений був емігрувати. У США, у Філадельфії, він став першим головою об’єднання “Тернопільщина”. Помер наш земляк 26 вересня 1957 року. Ім’ям його батька назвали у Тернополі вулицю.

Володимир Мороз

Додати новий коментар