Історія Лановеччини: короткий нарис

Ланівці – селище міського типу (з 1956 р.) а згодом – місто (з травня 2001 р.), центр однойменного району, розташоване на широкій рівнині при впадінні Буглівки і Жерді в Жирак (притока Горині), за 65 км від м. Тернопіль, з яким зв’язане залізницею та автострадами. Є важливим залізничним вузлом. Населення, станом на 2004 р., становило більше 8 тис. осіб. Міській раді підпорядковані села Волиця, Малі Кусківці, Оришківці [7, с. 401; 10, с. 316]. Загалом Ланівці невеличке містечко але це аж ніяк не применшує його ролі в історичному процесі. Сучасна українська історіографія вкрай фрагментарно розглядає минуле Лановеччини як об’єкт дослідження, тому відомості про ці землі можна почерпнути майже виключно із енциклопедичних видань. З цього і випливає актуальність цього дослідження, яке мало на меті подати коротку характеристику історії Лановеччини побудовану на сучасних підходах історичної науки, написану з урахуванням тенденцій національного розвитку.

Перші поселення на Лановеччині з’явились в добу раннього палеоліту, приблизно 300 – 100 тис. рр. тому, про що свідчать археологічні пам’ятки цього періоду (залишки палеолітичних стоянок), які знаходяться на околицях сіл Буглів, Ванжулів, Іванківці. Так, на стоянці Буглів V, яка була відкрита О Ситником та М. Левчуком у 1989 р., на площі 200 кв. м було виявлено біля 1,5 тис. крем’яних виробів цього часу. Всього ж на території району виявлено 58 археологічних пам’яток різних періодів (в тому числі залишки давньоруських городищ ХІ-ХІІ ст.) в селах Пахиня, Борщівка, Печірна Борсуки, Бережанка, Синівці, Якимівці, Вербовець, Лопушне, Юськівці, Вишгородок (1152 р. під назвою Вигошів) та місті Ланівці [5, с. 41]. Поблизу райцентру, в урочищі Леваді, виявлено поселення трипільської культури, знайдено бронзовий меч доби пізньої бронзи та римські монети II століття. Час виникнення поселення невідомий. Наприкінці ХІ століття територія району увійшла до складу Шумського князівства, що увійшло до складу Галицько-Волинської держави, а надалі Лановеччина перебувала в складі литовських і польських володінь [7, с. 401; 10, с. 318].

Понад сорок разів на Лановецькі землі нападали монголо-татарські та турецькі завойовники. В 1474 році русько-литовські та польські війська розгромили татар під Білкою. В 1512 році п’ятитисячне військо князя Костянтина Острозького під Лопушною розгромило двадцятип’ятитисячну орду перекопського мурзи і звільнило з полону шістнадцять тисяч осіб. В 1618 році татари спустошили Ланівці та навколишні села [7, с. 401; 8].

В історичних документах Ланівці як одне з великих поселень Волині вперше згадуються під 1444 роком [5, с. 41], а в описі Кременецького замку за 1545 рік – як приватне містечко роду Єловицьких. На землях сучасної Лановеччини широко практикувалось заснування приватновласницьких сіл, які отримували певні економічні преференції на початковому етапі свого існування. Наприклад, протягом 1558 – 1564 рр. князі Вишневецькі заснували на лановецьких землях села Малі Куськівці, Заруддя, Новосілка, Забужани та приваблювали туди селян із Наддніпрянщини та Галичини звільненням від плати податків на кілька років. Перебуваючи у власності різних магнатів, селяни спочатку платили натуральну данину чи грошовий оброк. З XVI ст. більшого поширення набула панщина, яка становила 2 – 3 дні на тиждень з лану [7, с. 401; 8].

Крім феодального гніту, що важким тягарем лягав на плечі трудового люду, селяни Ланівців багато терпіли від міжусобної боротьби, яка постійно точилася між феодалами. У червні 1565 року селяни скаржилися повітовому старості, що князі захоплюють общинні землі і передають іншим поселенням. Проте їхня скарга лишилася без відповіді. Міжусобиці супроводжувалися пограбуваннями, насильством і руйнуваннями. В один з таких набігів, що його вчинив на Ланівці у 1565 році загін дворових слуг князя Вишневецького, багато жителів було скалічено і вбито, а їхнє майно пограбовано. Селяни чинили опір сваволі феодалів. Так, у 60-х роках XVI ст. вони відмовилися платити панові грошову ренту, відробляти повинності тощо [7, с. 401; 8].

З початком визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького селяни й міщани почали організовуватися ь загони й нападати на шляхту, орендарів, ксьондзів. Багато жителів містечка взяло участь у битві проти польсько-шляхетського війська під Збаражем [4; 7, с. 401; 8].

Після Андрусівського перемир’я (1667 р.) Ланівці залишилися під владою Польщі. В 1793 році у складі Правобережної України містечко возз’єдналося з Росією і стало волосним центром Кременецького повіту Волинської губернії [5, с. 41]. Тут проживало 650 чоловік, налічувалося 170 будинків. За користування мізерними ділянками землі піші господарства відбували 2 чоловічі та один жіночий, тяглові – 3 чоловічій 1 жіночий дні панщини на тиждень. Крім панщини, всі селяни повинні були відробляти т. зв. літні й зимові дні, а також будівельні за плату, встановлену губернатором, по черзі нести нічну варту. Поміщик широко застосовував урочну систему:він давав таку денну норму, що її ледве можна було виконати за 2 – 3 дні [7, с. 401].

Починаючи з 1772 р. землі сучасної Лановеччини були розділені між Австрійською та Російською імперіями. Лише у 1809 – 1815 рр. ці землі перебували в складі Тернопільського краю Росії згідно з умовами Шенбрунського миру. В 1815 р. за рішенням Віденського конгресу землі Тернопільщини без її волинської частини знову відійшли до Австрії. Акт передачі «Тернопільського краю» Австрії відбувся 6 серпня 1815 р. Кременеччина залишилась повітом Волинської губернії у складі Росії. Волосним центром цього повіту стали Ланівці (170 будинків,близько 650 чоловік населення) [5, с. 42; 7, с. 401].

Не внесла суттєвих змін в економічне становище селян реформа 1861 року. Краща земля, як і раніше, залишилася у поміщика. Селянські наділи не перевищували 4,5 десятини на двір. За кожну десятину землі селяни повинні були внести до казни втричі більше існуючої на той час ціни на землю. Важливою проблемою залишалось малоземелля. Для сплати викупних платежів незаможні вдавалися до позичок і врешті решт змушені були віддавати свою землю поміщику чи заможним селянам за борги. За даними 1870 року, в містечку Ланівці проживало 623 чоловіка, налічувався 201 двір. Тут діяв млин, було 5 магазинів, 40 ремісників [8].

У 1866 році Ланівці стали волосним центром. Тричі на рік відбувалися ярмарки, де торгували місцеві і приїжджі купці, збували свою продукцію ремісники. Однак основним заняттям населення було землеробство. Матеріальні нестатки, постійна нужда змушували селян за мізерну плату працювати в поміщицьких маєтках, штовхали їх на шлях класової боротьби, яка особливо загострилася під час революції 1905 – 1907 рр.

Тяжке становище жителів Ланівців ще більше погіршувалося внаслідок їх політичного безправ’я, неписьменності, незадовільного медичного обслуговування. В селі часто спалахували інфекційні хвороби: скарлатина, тиф та інші. Однокласне народне училище тут відкрито лише в 1874 році [7, с. 402].

В роки Першої світової війни значну кількість працездатного населення було відправлено на окопні й шляхові роботи, 50 чоловіків мобілізовано до діючої армії. Згубно відбилися на економіці містечка реквізиції. Внаслідок нестачі робочої худоби, зерна, реманенту, браку робочих рук великі масиви землі лишилися незасіяними. Тривалий час в містечку розміщувалися тилові частини 11-ї російської армії, а з завершенням будівництва залізничної лінії (1915 р.), що з’єднала Шепетівку з Тернополем, і воєнно-польової залізниці Ланівці – Заложці  – 19-й залізничний військовий батальйон та агрономічний відділ 11-ї армії [7, с. 402].

Події національної революції 1917 – 1921 рр. принесли калейдоскопічну зміну влади на території Волині. У 1917 році Лановеччина увійшла до складу УНР. 20 лютого 1918 року цю територію зайняли австро-німецькі війська. А у січні 1919 року сюди вже прийшли військові частини армії УНР, в червні 1919-го їх змінять частини Таращанської бригади Червоної Армії, а у вересні 1919-го територію району захопили польські війська. У липні 1920 року червоні частини 14-ї армії знову зайняли Лановеччину [5, с. 42; 10, с. 316].

Але Галревкому не судилось проіснувати довго і тому 18 березня 1921 року згідно з умовами Ризького договору між РРФСР і Польщею землі району знову належать Польщі, а Ланівці стають центром гміни й прикордонним містечком. Це був час нелегкого національного гніту, боротьби з осадництвом. Хоч землі Лановеччини і не постраждали від Голодомору 1932 – 1933 рр. але на ці прикордонні землі часто потрапляли нелегальні мігранти із «країни рад», які знайомили місцеве населення із дійсністю по той бік Збруча. Але були в цей і позитивні моменти, серед яких діяльність товариства «Просвіта», «Рідна школа». Насичену історію має сільське товариство «Просвіта» у Москалівці, яке розпочало свою діяльність наприкінці 30-х років XX століття. Очолював його П. К. Мальченюк. Народився Пилип Кіндратович 24 жовтня 1904 року в багатодітній селянській родині. Після закінчення початкової школи у 1921‒1926 pp. продовжив навчання в Кременецькій українській гімназії. Брав участь у видавництві студентських альманахів «Юнацтво» та «Пролісок». Його оповідання, надруковані в цих альманахах, й тепер можна прочитати у музейних архівах Тернополя. Разом з Мальченюком в одній групі навчався автор відомого роману «Волинь» Улас Самчук. Після закінчення гімназії П. К. Мальченюк навчався у Краківському університеті, який закінчив у 1934 році. Йому пощастило зустрічатися з яскравими непересічними особистостями: поетом та письменником Б. Лепким, істориком В. Кубійовичем [4; 10, с. 318].

Але 17 вересня 1939 року внаслідок підписання договору Молотова-Ріббентропа на землі Західної України прийшла радянська влада, яка підпорядкує собі всі сторони суспільного життя та не терпітиме жодних альтернатив у культурно-освітній, політико-ідеологічній сферах. Національні кооперативи, культурно-просвітні товариства буде закрито, національні партії заборонено, а їх члени згодом стануть об’єктом зацікавлення спецслужб нового режиму. Щоб надати легітимності встановленню радянської влади вже на початку жовтня 1939 року відбулися вибори депутатів до Народних Зборів, що пройшли 26 – 28 жовтня у Львові. Депутатами від Лановецького району стали: по Лановецькій окрузі О.Б.Гринько, по Нападівській окрузі О.А.Арабський, по Борщівській окрузі І.С.Андрощук, по Бережанській окрузі С.К.Марценюк, по Вишгородоцькій окрузі М.І.Теслюк, по Верещаківській окрузі Є.С.Кривокульська, по Молотківській окрузі О.І.Зиско, по Білозірській окрузі Ю.А.Волянюк, по Ванжулівській окрузі І.М.Мельничук, по Лопушненській окрузі І.Н.Гойдало. У січні 1940 року згідно з постановою ВР УРСР, прийнятою 4 грудня 1939 р., утворено Лановецький район з центром в Ланівцях [8].

З липня 1941 року територію району захопили частини Вермахту. Під час окупації в центрі Лановець було створено гетто, в якому перебувало до п’яти тисяч євреїв, 3587 із них в 1942-му розстріляли на околиці Лановець, біля півтори тисячі вивезли у Вишнівець і там знищили. В райцентрі на місці розстрілу в 1981 році спорудили меморіал жертвам фашизму [7, с. 405; 8].

Цьогоріч минув 71 рік від дня Молотківської трагедії – 29 квітня 1943 р. нацистські карателі дотла спалили це село на Лановеччині та розстріляли і замордували 617 його мешканців серед яких 92 дітей, не пошкодувавши навіть немовлят. Через півроку така ж доля спіткала сусідні Осники. За роки окупації на примусові роботи до Німеччини було вивезено 843 жителів району. Впродовж 1942 – 1943 рр. на Лановеччині діяли повстанські збройні формування: «Фронт української революції» під керівництвом Т.Басюка (Яворенка) та загони УПА, які очолював І.Климишин (Крук). Повстанці здійснили напади на друкарню і в’язницю в м. Кременці, розгромили німецьку управу в Ланівцях і німецький гарнізон у Вишгородку [5, с. 42, 8].

5 липня 1943 року по території району бойовим рейдом пройшло партизанське з’єднання С.А.Ковпака, а в лютому-березні 1944-го – 4-е і 2-е Молдавські з’єднання і партизанський загін під командуванням Я.О.Мухіна. А вже 6 березня 1944 року війська Ямпільської стрілецької дивізії 60-ї армії 1-го Українського фронту звільнили Лановеччину від загарбників. На фронтах Другої Світової воювали 5276 жителів району, 1893 з них загинули. Проте війна на землях Лановеччини тривала і надалі. Радянська державна система розв’язала повномасштабні бойові дії з українським націоналістами [7, с. 405; 8]. У лютому 1952 року в селах Білозірка і Ванжулів були ліквідовані останні повстанські лоївки [8]. За участь та зв’язок з ОУН-УПА влада репресувала 1759 жителів району, 728 з них були ув’язненні. Із 758-ми краян, котрі брали участь в національно-визвольних змаганнях ОУН-УПА, загинуло 502 повстанців.

У 1956 році Ланівці було віднесено до категорії селищ міського типу. У 1963 році, під час укрупнення адміністративно-територіальних одиниць, Лановеччину приєднали до Збаразького району, а в 1965-му знову відновили Лановецький район, приєднавши до нього 11 сіл із сусідніх районів [7, с. 406 - 408]. Райцентр розпочали активно розбудовувати: у 1955 – 1959 роках в Ланівцях збудовано цукровий завод. З 1958 року  запрацював цегельний завод. В 1962 році введено в дію завод залізобетонних конструкцій. Промисловість району також представляли хлібо- і масло, ремонтно-механічний, комбікормовий, продовольчих виробів заводи, фабрика гумових іграшок [10, с. 317].

На завершення можна сказати, що з 1991 р. Лановеччина стала частиною нової європейської держави – України. Протягом 90-х – початку 2000-х рр. промисловість Тернопілля фактично перестала існувати, а колективні аграрні господарства були розподілені або стали фундаментом кооперативів, фермерських господарств, товариств. Економічний потенціал краю все ж не втрачено. Аграрна сфера економіки і досі залишається перспективною для розвитку у цій частині України. Нерозкритими видаються можливості розвитку інфраструктури «зеленого туризму» на Лановеччині. Проте певні позитивні зрушення простежуються. Зокрема, у 1993 – 2009 рр. територію району було газифіковано [8], здійснюється програма модернізації сільських шкіл, реконструкції центральної частини Лановець, а у с. Москалівка відкрито перший (і наразі єдиний) музей Івана Марчука – художника, який позаторік посів 72 місце у британському рейтингу «100 геніїв сучасності» [4, 6].

Історія Лановеччини продовжується, вона твориться тут і сьогодні, як частинка історії України. Нелегкий 2014 р. із його «Революцією гідності» та Антитерористичною операцією на сході країни зібрав криваву данину і з Лановецької землі. Юркевич Андрій Михайлович (позивний «Грізлі») – боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» родом із с. Білозірка, загинув у бою за м. Щастя Луганської області 5 вересня 2014 р. [8] Чимало відважних синів Лановеччини і сьогодні борються на східних рубежах Батьківщини. А історія продовжується, формуючи наш сьогоднішній день від якого залежить день завтрашній.

Список використаних джерел:

1.Napoleon Orda. Opisy rysunków wg «Katalogu rysunków architektonicznych ze zbiorów Muzeum Narodowego w Krakowie» http://www.pinakoteka.zascianek.pl/Orda/Orda_Wolyn_R1.htm
2.Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom V. – Warszawa: nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880-1914. – 960 s.
3.Вишгородок на Лановеччині [Електронний ресурс]: http://tolik-fort.livejournal.com/127628.html
4.Гуменний С. Москалівка – краєзнавча перлина Лановеччини / С. Гуменний [Електронний ресурс]: http://centerculture. uagate.com/?p=1655
5.Енциклопедія історії України: У 10 томах / редкол. В. Смолій та ін. – Київ: Наукова думка, 2009. – Т. 6. – 784 с.
6.Іван Марчук // Хто є хто на Тернопільщині. Видатні земляки: Довід.-бібліогр. видання. ‒ К., 2004. ‒ Вип. 1. ‒ С. 137.
7.Історія міст і сіл Української РСР. У 26 т. – Тернопільська область / Головна редколегія: Тронько П. Т. (голова) / Редколегія тому: Нечай С. П. (голова) [та ін.]. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1973. – 640 с.
8.Офіційний сайт Лановецької районної ради [Електронний ресурс]: http://lanivtsi.org.ua/
9.Сайт села Москалівка [Електронний ресурс]: http://vk.com/moskalivka
10.Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. ‒ Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. ‒ Т. 1–4. ‒ ISBN 966-528-199-2. ‒ Т. 2: К-О. ‒ 2005. ‒ 706 c.


Сергій Гуменний

Регіон: 

Додати новий коментар