Конфесійна толерантність в Україні: стан проблеми та тенденції розвитку

Питання конфесійної (або релігійної) толерантності є, на наш погляд, одним із найважливіших, найактуальніших та найболючіших у сучасному релігійному житті України. Розглядаючи це питання, варто відзначити, що невдовзі по здобуттю незалежності України свободу совісті та релігійних зібрань було забезпечено рядом нормативно-правових актів, що є незмінним атрибутом будь-якої демократичної держави. Так, в Законі «Про свободу совісті та релігійних зібрань», прийнятому Верховною Радою України в 1993 р., було на законодавчому рівні забезпечено існування та вільний розвиток будь-яких релігій, що започаткувало явище релігійної поліконфесійності. Окрім цього, право на вільне сповідування будь-якої релігії гарантовано і Конституцією України, що є основним нормативно-правовим актом держави. Отже, бачимо, що у правовому полі принцип конфесійної толерантності було забезпечено іще на початковому етапі існування незалежної України.

Для аналізу сучасної релігійної ситуації в Україні нами були використані дані Центру Разумкова, що є одним із найбільш авторитетних соціологічних центрів в Україні. Зокрема, ми дослідили три види статистичних даних, що представляли собою відповіді респондентів на запитання соціологів Центру.

Перше запитанняПершим запитанням, з яким звернулися соціологи до опитаних, було «Віруючим якої церкви, конфесії ви себе вважаєте?» (дослідження було проведене у 2006 р.). В результаті 14,9% населення вважають себе віруючими УПЦ-МП, 10,9% – УПЦ-КП, 1% – УАПЦ, 5,3% – УГКЦ, 0,6% – РКЦ. Ще 4,6% респондентів оголосили себе віруючими ряду інших конфесій (протестантські церкви, іслам, буддизм, іудаїзм та ін.). Характерно, що 62,5% опитаних взагалі не вважають себе віруючими або не належать до жодної церкви. На наш погляд, подібне конфесійне розмаїття  переконливо свідчить про реалізацію принципу толерантності на практиці у сучасні Україні. Адже толерантність – це не лише терпиме ставлення до представників інших конфесій, а й визнання права інших громадян взагалі не бути віруючим.

Ще одним підтвердженням попередньої тези є відповіді опитаних громадян на інше запитання соціологів «Як ви ставитеся до наведених релігій та релігійних течій?» (2011 р.). Опитування проводилося в Автономній Республіці Крим серед трьох основних національностей республіки – росіян, українців та кримських татар. Друге запитанняМи навмисне виділили серед усіх сучасних релігійних конфесій лише ту статистику, що стосується УГКЦ, оскільки ця конфесія не є поширеною на території АР Крим, і, відповідно, об’єктивність результатів опитування була вищою. Результати були, на наш погляд, доволі цікавими. Найбільш негативне ставлення до УГКЦ з усіх національностей в українців (9,4% опитаних). Серед росіян і кримських татар цей відсоток становить 4,7% та 8,7% відповідно. Цей факт видався нам доволі дивним, особливо враховуючи той статус, який посідає УГКЦ на Заході України. Не менш приголомшує і те, що найбільш позитивно до УГКЦ ставляться…кримські татари (13%). На другому місці перебувають росіяни (9%), а українці – лише на третьому (6,3 %). Отже, можемо зробити висновок про доволі високий рівень толерантності кримських татар відносно інших конфесій на прикладі ставлення до УГКЦ.

Третє запитанняПроте, не зважаючи на суттєві здобутки у плані толерантного ставлення представників різних конфесій стосовно одна одної, доводиться говорити і про негативні, зворотні тенденції у сучасному релігійному житті. Це яскраво прослідковується на прикладі результатів останнього із трьох опитувань «Чому в Україні відбуваються конфлікти між віруючими різних церков?» (проведено у 2010 р.). Гл3З усіх респондентів 34,8% вважають, що конфлікти мають адміністративний характер (тобто полягають у суперечках представників різних конфесій за майно, культові споруди і т.п.), 29,5% гадають, що причина конфліктів – у боротьбі за владу між церковними ієрархами, 23,5% громадян виділяють суто політичні причини конфліктів, 17,7% – що причина полягає у національному питанні, і 13,9% – через те, що істинна церква повинна довести свою перевагу над іншими. Отже, у даному переліку причин конфліктів жоден із респондентів не згадав про догматичні, канонічні розходження між окремими конфесіями (найбільше це стосується, звісно, християнських церков). Водночас, відповіді останніх 13,9% опитаних свідчать, на наш погляд, про наявність доволі значного відсотка осіб, які взагалі відкидають принцип конфесійної толерантності як такий, оскільки, керуючись їхньою точкою зору, усі конфесії повинні перебувати у безперервному протистоянні одна з одною, доводячи свою «істинність» та перевагу над іншими. Ми гадаємо, що такі погляди на розвиток сучасного релігійного життя в Україні є принциповим порушенням принципу конфесійної толерантності і, водночас, вони складають загрозу для подальшого його впровадження на практиці.

Таким чином, підбиваючи підсумки нашої доповіді, констатуємо, що принцип конфесійної толерантності у сучасній Україні активно впроваджується через низку нормативно-правових актів найвищого рівня (Закон ВР України, Конституція України). Також проаналізована нами статистика свідчить про поліконфесійний характер сучасного релігійного життя. Водночас деякі із наведених статистичних даних показують, що в останні кілька років у суспільстві існує значний відсоток громадян, погляди яких є несумісними із принципом конфесійної толерантності. Отже, українській владі та усьому суспільству загалом потрібно ретельно дбати про виховання підростаючого покоління у дусі терпимого ставлення до представників інших церков та релігійних конфесій.

Список використаних джерел:

1. Релігія //Центр Разумкова//. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/socpolls.php?cat_id=93

Антон Гловацький

Додати новий коментар