Діяльність Студитського монастиря в суспільному житті Тернопільщини в міжвоєнний період

Студитський монастирВажливою сферою поступу Греко-католицької церкви в Східній Галичині була організація монастирів, які б відігравали важливу роль в утвердженні греко-католицької ідеології, становленні національної ідеї. З цією метою Климентій Шептицький значну увагу приділяв розбудові системи монаших спільнот [19, с. 9]. Тому, за ініціативи ігумена Климентія та під його безпосереднім керівництвом унівські монахи у 1921 р. придбали земельну ділянку (200 моргів) у с. Зарваниця на Теребовлянщині з метою заснування дочірної обителі Унівської лаври [10, с. 92]. Значну частину земельних угідь монастирю передав митрополит А. Шептицький, щоб монахи могли вести самодостатнє господарство.


Керуючись нагальними потребами церкви і суспільства ченці розпочали посилену працю на купленій території і через рік побудували 4 невеликі тимчасові будинки з келіями (на 16 осіб) та господарське приміщення з метою забезпечення рентабельності та розбудову монастирського комплексу [8, арк. 42]. У 1922 р. монастирські приміщення освячено митрополитом Андреєм Шептицький та затверджено їх у монастир св. Івана Хрестителя [14, арк. 38].Першочерговим завданням, яке постало перед зарваницькими ченцями полягало у будівництві монастиря-лаври, який мав стати духовним центром для паломників. На допомогу ченцям часто приїжджали студити з інших монастирів, значною частиною будівельних матеріалів забезпечувала Унівська та Львівська лаври. Слід зауважити, що у будівниці монастиря активну участь брала місцева церковна громада, яка сприяла ченцям як матеріальними, так і фізичними ресурсами. Через три роки монастирські приміщення перетворилися у самодостатню церковну одиницю, призначену для духовного розвитку ченців-студитів та їхнього економічно-господарського життя [8, арк. 18].У 1924 р. настоятелем обителі призначено одного із найстарших студитів єромонаха Н. Цюснюка [12, с. 66]. Пріоритетним завданням єромонахів, на прохання ординаріату, була душпастирська праця серед вірних, які зі Східної Галичини приходили на прощу до чудотворної ікони Богородиці [Мицько, с. 96]. Неодразазово до Зарваниці приїжджав особисто митрополит Андрей Шептицький. Достовірним є факт його перебування у святому місці на початку архіпастирської діяльності, що засвідчує автограф на старовинному Євангелії [3, с. 24].Отець Климентій часто бував на відпустах у Зарваниці упродовж яких проводив широку духовно-просвітницьку діяльність [3, с. 25]. Спільно з парохом о. В. Головінським звертався з численними проханнями до владних структур про надання площі для відпустового місця [8, арк. 2].Зарваницький монастир був не лише місцем, у якому проводилися християнські паломництва для численних прочан, але й став культурним ценром для мешканців села. Для потреб освіти загалом при монастирі, за сприянням ігумена, функціонувала велика бібліотека, у якій місцеве населення активно випозичало книги як релігійного, так і світського змісту [18, с. 38].Безпосереднім обов’язком монахів, К. Шептицький вважав турботу про здоровий розвиток молодої генерації: прагнув бачити молодь активною, освіченою та релігійною. Упродовж свого існування Зарваницький монастир збирав місцеву молодь, виховуючи її у церковно-релігійному дусі, проводячи катехитичні зустрічі. У Зарваниці діяв молодіжний хор, під керівництвом ченців, що відзначався своєю професійністю та популярністю у краї [1, с. 31].Обставини змушували о. Климентія турбуватися про сиротинці та дітей у них, оскільки ігумен вважав це питання одним із основних у своїй діяльності. Особливо активно він цікавився проблемою сиріт війни, намагався не допустити, щоб вони потрапили під іноземний вплив і тим самим були втрачені для рідної церкви та народу. Для них о. Климентій відкрив у Зарваниці черговий сиротинець, у якому діти мали можливість жити й навчатися, за підтримки ігумена у монастирі постійно навчалися і виховувалися діти-сироти [12, с. 66] .Ігумен Климентій докладав багато зусиль для того, щоб Зарваницька лавра стала місцем духовного осередку для студитської спільноти та її вихованців. Монахи з інших монастирів приїжджали сюди для духовного відновлення на щорічні реколекції, а учні Унівського захисту для сиріт проводили тут літні вакації [16, с. 264].Аналізуючи діяльність зарваницької студитської спільноти ми можемо побачити те, що на відмінну від ієромонахів, які займалися духовною опікою прочан, монахи-брати виконували здебільшого сільськогосподарську працю. Адже, у монастирі будо створене велике продуктивне господарство, у якому швидкими темпами розвивалося землеробство, окрім того монастир володів водяним млином та пекарнею, що забезпечувала щоденно хлібом убогих людей. Сільськогосподарське виробництво приносило чималі прибутки, частина коштів з яких використовувались на розбудову монастирських комплексів, інша – йшла на забезпечення прочан, які зупинялися у студитів [8, арк. 40].Одним з найперших ліквідованих радянською владою був студитський монастир св. Івана Хрестителя у Зарваниці на Теребовлянщині. У ньому проживало до 20 монахів, які утримували велике господарство та душпастирювали серед місцевого населення та чималої кількості паломників, які приходили до чудотворного місця. У 1944 р. спалено дерев’яну монастирську церкву, а через два роки у 1946 р. радянська влада закрила монастир, зруйнувала каплицю, монахів переселили до Унева, а приміщення перетворили на промкомбінат [10, с. 95]. Можемо зробити висновок про те, що закриття монастиря ретельно готувалося, адже воно супроводжувалося проведенням комплексу різноманітних заходів із використанням значних людських і матеріальних ресурсів.


Отже міжвоєнне двадцятиріччя, хоча було політично складним й напруженим для українського суспільства, проте стало яскравим етапом для розвою Студитського чину у Зарваниці. Активна церковно-релігійна та громадська діяльність К.Шептицького по-перше, стала важливим чинником і критерієм морального й духовного збагачення українців, по-друге, є яскравим твердженням того, що греко-католицька церква стояла на засадах християнської моралі, національно-культурної толерантності й відстоювала національно-релігійні інтереси українства, а монастир Студійського чину став одним із найбільших виразників, гарантом реалізації національно-культурних інтересів українців Східної Галичини.

 

Список використаних джерел

1. Амман А. Унів. / Альберт Марія Амман – ієромонах Марко. – Едмонтон, 1955. – 36 с. – (Бібліотека католицької акції. – Ч.19). 2. Гайсинський А. Ісповідник совісті / А. Гайсинський // Київська старовина. – 1992. – № 6. – С. 71–77. 3. Глубіш О. Зарваниця. / Орест Глубіш, Надія Подарунок. – Львів: Піраміда, 2006. – 80 с. 4. Грицина К. Опікун убогих / К. Грицина // Галицький шлях. – 27 серпня 1994. – С. 3. 5. Дмитрух С. Духовне формування монаха студита. / Севастіян Дмитрух – Л.: Свічадо, 1997. – 61 с. 6. Киричук Л. Високого чину чернець з великою білою бородою / Леся Киричук // Мета. – 10 травня 1995. – С. 3–4. 7. Киричук Л. Казимир Шептицький – малодосліджена заслужена постать в житті УКЦ / Леся Киричук // Мета. – 10 вересня 1995. – С.16–17. 8. Листи Шептицького Климентія // Центральний державний історичний архів у м. Львів – Ф. 378. – Оп. 1. – Спр. 123. – Арк 1 – 56. 9. Марчук В. Церква, духовність, нація. Українська греко-католицька церква в суспільному житті України ХХ ст. / Василь Марчук. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – 464 с. 10. Мицько І. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець ХІІІ ст. – кінець ХХ ст.) / Ігор Мицько. – Львів: Свічадо, 1998. – 328 с., іл. 11. Пікулик Н., Сеник Л. Климентій Шептицький – слуга Божий. / Надія Пікулик, Любомир Сеник – Л.: Свічадо, 1997. – 64 с. 12. Пишкович М. Історія Свято-Успенської Унівської Лаври та студійського монашества / ієродиякон Мануїл Пишкович. – Львів: Свічадо, 2005. – 172 с. 13. Спогади Єротея. Рукопис // Постуляційний центр беатифікації і канонізації святих УГКЦ у місті Львові. 14. Хроніка // Архів Святоуспенської Учнівської Лаври (далі – АСУЛ). – Ф. 1. – Спр. 50. – Т.І. – Арк. 38. 15. Хроніка // Ясна путь. – № 5. – 1936. – С. 14. 16. Хроніка // Ясна путь. – № 8. – 1936. – С. 26. 17. Шематизм духовенства Львівської архієпархії 1938 р. – Львів, 1938. – 17 с. 18. Чорнописька В. К. Шептицький і студитські монастирі як осередки громадсько-культурного життя Східної Галичини (1912 – 1939 рр.) / Вікторія Чорнописька // Часопис української історії / За ред. доктора іст. наук, професора А.П. Коцура. – Київ, 2009. – Вип.18. – С. 37–43. 19. Чорнописька В. Новаторська ідеологія Климентія Шептицького у розвитку студитських монастирів у Східній Галичині (20–30 рр.ХХ ст.) // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» / Харківський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. – Харків: Колегіум, 2012. – Вип. 43. – С. 8–15.

Вікторія Чорнописька

Регіон: 

Додати новий коментар