Дерев’яна архітектура Тернопільщини. Церква Воздвиження Чесного Хреста у м. Копичинці

Сучасний вигляд церквиНа південь від Тернополя у Гусятинському районі розташоване невеличке містечко Копичинці. Те, що місто – давнє, зрозуміло з того, що на його території виявлено поселення трипільської культури та слов’янське городище. Вперше згадуєть

ся в письмових джерелах у першій половині XIV століття. Назву свою поселення отримало у 1615 р., коли його купила як частину більшого маєтку родина Копичинців. Це польська версія походження імені міста. Проте існує багато й інших гіпотез походження назви міста. Згідно однієї з них: назва поселення – симбіоз слів “копа” і “чинити”. З часом Копачин перетворився на Копичинці. Ще одна версія походить з того, що місцеві мешканці розповідають, начебто на Горі Мораки колись був монастир, де жило 60 (тобто копа) монахів. От і об’єднались у нерозривному союзі слова “копа” і “ченці”. Це свідчить про нерозривний зв’язок копичинчан з християнською вірою.

Для жителів міста Копичинці завжди відкриті двері Хрестовоздвиженської церкви, яка є і архітектурною пам’яткою нашого краю. Храм був збудований в 1630 році. 500_20906 Часто її називають Гетьманською. Фундатором церкви Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього був Мартин Лудецький. Відомий мандрівник епохи козацького бароко Павло Алепський згадував: «Народні майстри України нагромадили величезний досвід у дерев’яній архітектурі. Будівничий геній народу виявив себе попри всю недосконалість техніки будівництва. Простою сокирою споруджувались і звичайнісінькі хати, і чудово прикрашені церкви». (2-684)

До таких належить і Хрестовоздвижинська церква, яка збудована без жодного гвіздка. Українці не мали коштів будувати з міцних матеріалів, користувались тим матеріалом, що був під руками – деревом. Народ призвичаївся до простих, але доцільних споруд. Церкві Воздвиження Чесного Хреста – 384 р. Ця споруда витримала випробування часом.

Найхарактерніша особливість те, що церковне приміщення перекрите не плоскою стелею, а високим, вежеподібним зрубом. Тому існує повна відповідність внутрішнього простору і зовнішньої архітектури. Українські храми цього архітектурного стилю ззовні мають вигляд вепс («бань»), згрупованих за певною системою (одна, три, п’ять, сім і дев’ять «бань»). Лише в українській архітектурі існує особливий конструктивний прийом – залом. Його винайшли українські зодчі ще в ХV ст. Зруб накривають пірамідальним верхом; на цю зрізану піраміду ставлять вертикальний зруб, накритий пірамідальним зрубленим склепінням. Ця комбінація похилих і вертикальних частин верху української дерев’яної церкви і є заломом. 31_big

Забудова цеквиОднією із особливостей цього храму є те, що він не має ні головних ні другорядних фасадів. Церква збудована на низькому фундаменті. Храм вражає дивною гармонією, від нього віє спокоєм та миром.

Третьою особливістю цього храму є велика кількість сполучень і варіацій нижніх, середніх і верхніх частин споруди.

Дуже оригінальним є інтер’єр дерев’яної церкви. Досконалі художні форми начебто випромінюють духовну енергію. Храм уквітчаний вишитими рушниками, килими на підлозі та лавках, все це сприяє відповідному настроєві. Примхлива гра світла на позолоченому різьбленні іконостасу, спів, запах ладану – все це створює особливу атмосферу, налаштовує на молитву.

Вражає своєрідність купола, в його стрімкому злеті. Відчуття грандіозності простору посилюється тим, що стіни поставленні з невеликим нахилом в середину, а лінії граней зрубів то наближуються в залом, то здіймаються вгору створюючи ілюзію руху і висоти.

На подвір’ї на захід від храму розташована дерев’яна, каркасна накрита невисоким чотирьохскатим дахом дзвіниця

Пам’ятка є однією з найбільш ранніх споруд побудованих на Поділлі, відноситься до витворів української народної архітектури.(1-ст62)

церква. На даний час в Україні дерев’яних церков залишилося небагато, вони постійно нищаться під впливом часу. Церква міста Копичинці вистояла і у часи коли Україну роздирали між собою дві імперії – Російська та Австро-Угорська, часи I та II світових воєн, часи суворої заборони та переслідувань за радянської влади. Не одне покоління людей приходило сюди молитись, вінчатись, хрестити дітей. церква

Внутрішнє оздоблення церквиУ 2010 році було оновлено зовнішній вигляд храму. Зараз церква відкрита для прихожан, вона є певним осередком духовного життя міста. Кожного року настоятель церкви доктор богословських наук о. Руслан, який очолює Комісію у Справах Єдності між Християнами в Бучацькій єпархії УГКЦ організовує християнський табір для дітей і молоді, поїздки та піші походи на прощі до святих місць. У церкві відбуваються екуменістичні молитви, проводяться реколекції. Тобто, храм є діючим. Його доповнює живий дух дітей, які з задоволенням ходять туди на розмову з Богом, відкривають Його для себе, знаходять в Його особі свого друга.

Старе фото храмуЦерква Воздвиження Чесного та Животворящого Хреста з її багатолітньою історією, пронизана духом століть, пам’ятає любов та щиру віру тих, хто її будував, залишається завжди сучасною та близькою для своїх парафіян.

Список використаних джерел:

1. Памятники Градостроительства и архитектуры Украинской ССР. (Илюстрирований справочник – каталог): В 4 Томах, Гол. Ред. Н.Л.Жариков. К. «Будівельник», 1986р. 375с.

2. Павел Алеппский (архидиакон). Путешествие антиохийскаго патриарха Макария в Россию в половине XVII века. Описанное его сыном архидиаконом Павлом Алеппским (по рукописи Моск. Гл. Архива М-ва Иностранных Дел) (в 2 вып.). Вып. 2. От Днестра до Москвы. / Павел Алеппский; пер. с арабского Муркоса Г. — М. : Унив. тип., — 1897. — 1066 с.

Наталія Шкварок

Регіон: 

Додати новий коментар