Боспорське царство і Херсонес як джерела поширення християнства

На землях сучасної України найбільш давні сліди християнства можна побачити на території нашого півдня, де збереглись і донині залишки великої античної греко-римської цивілізації. Грецькі міста-колонії Криму з’являються на північному Причорномор’ї в 4 ст. до н. е. Грецький поліс західного Криму – Херсонес та міста-колонії східного Криму, які складали Боспорське царство, прийшли до осягнення християнської істини двома різними шляхами. Якщо у східному Криму можна спостерігати жадібний пошук цих нових істин і більш ранню появу християнства, то Херсонес є прикладом тривалого існування античного укладу життя й порівняно пізнішої появи християнства. Християнство постало із злиття двох шляхів пошуку: античної ідеалістичної філософії і східних містеріальних культів, які вміли впливати на підсвідомість. Херсонес, за словами Плінія Старшого у «Природничій історії», жив дещо відокремленим від «варварського» впливу життям, протягом довгих століть зберігаючи грецькі звичаї та традиції. Тут ми можемо згадати про Андрія Первозваного, святого Климента, сім херсонських священномучеників, яких досі вшановує православна церква. За свідченнями Єпіфанія, складача житія апостола Андрія, його проповідницька діяльність була надзвичайно результативною. Автор пише, що Андрій творив чудеса, внаслідок чого народ і покорився йому. Варто сказати і про римського єпископа Климента, який натхненно проповідуючи, щодня охрещував близько 500 і більше душ язичників та задля яких було збудовано 75 церков. Імператорська політика відіграла важливу роль у християнізації херсонеситів. Константин був першим імператором, який визнав християнство і у 380 році видав едикт згідно з яким всіх підданих імперії зобов’язали сповідувати християнство. Таким чином це був новий етап розвитку людського духу, духовного пошуку людства.

Проте, основну роль у поширенні християнства відігравала імперська політика насильницької християнізації окраїних народів. Візантія приділяла велику увагу Херсонесу як опорному пункту поширення свого впливу у Криму, що мав неабияке значення для захисту її володінь від варварів Північного Причорномор’я. Візантія будувала тут міські укріплення та церкви. Хритиянізація населення Тавриди розглядалася візантійськими імператорами, як складова основної політичної мети – зміцнення політичного панування у Криму. Вже у 527 році Юстиніан зайняв візантійський престол і почав своє правління з жорстоких гонінь на язичників і фізичного винищення численних сектантів. Захопленний ідеєю створення сильної централізованої імперії, яку б об’єднувала єдина релігія, він примножує багатства церкви та посилюює її вплив на народні маси.

Щодо Боспору, то там потяг до єдинобожжя помічається значно раніше ніж у Херсонесі. В 3 ст. на Боспорі поширюється принципово нове явище – ідея єдиного безіменного верховного божества. Головним завданням в образі Бога мав бути вищий ідеал духовності та допускались риси достатньої абстрактності. Конкретизуючи образ Ісуса Христа та Богоматері – християнство швидко поширюється, так як стає загально доступним та зрозумілим. Практично  в усіх містах Боспорського царства знайденні стели, які свідчать про діяльність релігійних товариств – синодів. Такі релігійні громади дуже швидко розповсюджувались на Боспорі, що свідчить про інтенсивні духовні шукання, властиві епосі народження християнства. Християнство остаточно виділяється з іудаїзму лише в 2 ст, а формування його світосприйняття затверджується в 2-4 ст. Щодо символу віри та основи віровчення – вони затверджуються на Вселенських соборах 325 і 381 рр.

Оксана Слободян

Додати новий коментар