Богдан Хмельницький на Тернопільщині

Б. ХмельницькийЖиттєвий шлях Б.Хмельницького не раз переплітався із нашим краєм, тут залишились історичні пам’ятки пов’язані з його іменем.

Богдан Хмельницький в ході Національно-визвольної війни українського народу здійснив три походи на західноукраїнські землі, й щоразу його шляхи пролягали через територію Тернопільщини. Перший похід відбувся восени 1648 року, коли гетьман із основними силами через Збараж-Зборів-Золочів-Глиняни, підійшов до Львова і почав свою облогу.

Селянсько-міщанські заворушення на західно – українських землях розпочався разом із першими перемогами Богдана Хмельницького на Правобережжі, а після прибуття козацьких військ у західну Україну, восени 1648 року, переросли в грізне повстання. Українське населення Галичини з радістю сприйняло звістки про перемоги гетьмана. Серед пригнобленого народу день у день міцніли сподівання на здобуття волі. Гетьман розпочав велику розвідницьку діяльність, через спеціально навчених уповноважених зав’язав контакти з місцевим населенням Галичини. Спеціальні посланці козацького гетьмана поширювали листівки – записки й універсали Б. Хмельницького. Через цих посланців галичани встановлювали зв’язки з козацьким військом, готувалися йому допомогти.

Після переможної битви під Пилявцями (восени 1648 р.) козаки на чолі з Б. Хмельницьким кількома шляхами вирушили на західноукраїнські землі. Головні сили прямували із Старокостянтинова через Базалію, Збараж, Тернопіль, Зборів, Глиняни, до Львова. Козаки одного із найблищих сподвижників Б.Хмельницького – М. Кривоноса пішли до Кременця і оточили фортецю, наприкінці вересня 1648. Незабаром до семитисячного козацького війська приєдналися ще три тисячі місцевих ополченців на чолі з Колодкою [5, с.21]. За переказами ватажок був із села Підлісці поблизу Кременця.

Облога замку тривала шість тижнів. Туге кільце з кількох ліній шанців(окопів) щільно оперезувало гору. Після запеклого штурму козацько – селянське військо взяло велику воєнну здобич, замок було зруйновано.

Біля підніжжя сусідньої гори Черча у Кременці можна побачити кам’яні хрести з ледь – помітними написами. Щоп’ятницький цвинтар, пам’ятка історії XVII століття, священна реліквія українського народу. Нині, на цвинтарі встановлено пам’ятник: високий, мальтійської форми хрест, біля нього скульптурні зображення козака, який стоїть із похиленою головою, і сидячого бандуриста. Козаки, які загинули під час штурму Кременецької фортеці, поховані тут.

Восени 1648 року полки М.Кривоноса вслід за Кременцем здобули містечко Вишнівець і пішли до м.Броди на Львівщині, й штурмом взяли замок. Від Бродів загін повернув до Збаража, де була могутня фортеця, споруджена в XVII ст. Козацьким полкам не довелося брати приступом Збаразьку твердиню. Реєстрові козаки, які перебували у фортеці та міщани перебили найманців – рейтерів і відчинили браму. Повстанці також оволоділи в місті збудованим у 1627-1630 роках монастирем отців Бернардинів, де переховувалася шляхта. Трофеї були не меншими, ніж у Кременці.

Після вступу в Збараж гетьман, як відзначив у виданій в 1914 року у Львові книжці «Перший похід Богдана Хмельницького в Галичину» Стефан Томашівський, розділив свою армію. «Одну частину козаків і татар під проводом Головацького послав на Броди, головна ж армія ішла просто в напрямі до Львова. Кудою ішов і сам.[5, c.28]

За порівняно короткий час козацько – селянське військо зайняло Тернопіль, Товстолуг, Баворів, Струсів, Чортків, Копиченці, Бучач та інші населені пункти краю. Багато жителів Тернопільщини поповнювали ряди козацько – селянської армії, що прямувала на захід. 20 вересня 1648 року війська повстанців підійшли до Львова. 5 жовтня штурмом було взято Високий замок, що примусило польське керівництво почати переговори, Б. Хмельницький погодився взяти відкуп і відійшов далі – до Замостя. В результаті переговорів гетьман дав згоду припинити воєнні дії і відійшов на Придніпров’я .

Із багатьох документів довідуємося, що з приходом військ Б.Хмельницького в Галичину іде процес покозачення місцевого населення. Часто в документах натрапляємо на те, що повстанці діяли «за прикладом Б.Хмельницького», « за козацьким звичаєм». У записаній на Тернопільщині народній пісні є такі слова:

Далеко, далеко з Чорткова втечу

І стану я вільним козаком,

За сльози і кров ворогам відплачу,

Будем називать один одного братом.

В історії України 1649 рік вписаний, насамперед, як рік битв національно – визвольних військ Богдана Хмельницького біля Збаража і Зборова. Галицьке Поділля стало тоді основними теренами війни. Це був другий похід Б.Хмельницького в Галичину. Шляхтичі покладали особливу надію на Збаразький замок. У Збаражі зібралося більше дев’яти тисяч польських вояків [1, с.190]. Частина війська зосередилася у фортеці, а для решти І.Вишневецький, який прийняв командування, наказав збудувати біля замку укріплений табір, який простягнувся аж до села Луб’янки.

На початку липня до Збаража прибула повстанська армія на чолі з Б.Хмельницьким. Почалася облога укріплень, що тривала близько семи тижнів. Знаючи міць замку, гетьман приготувався до тривалої облоги. Він задумав оточити Збараж тісною стіною військ, щоб обложені не мали змоги вийти за продовольством та фуражем. Бої відбувалися майже щоденно, кожним з них керував Б.Хмельницький. За свідченням очевидців в окремі дні обложені витримували до сімнадцяти козацьких атак [5, с.48]

Грізним суперником обложених став голод. Не вистарчало харчів і води. Микола Костомаров писав: «Поляки заготували собі так мало запасів, що через кілька тижнів у них почався голод. Розкішні пани змушені були харчуватися кінським м’ясом, прості жовніри поїдали котів, мишей, собак, а коли цих тварин не вистарчало, то зривали шкіру з возів, та взуття і їли, розварюючи у воді». [4, с.149]. Становище поляків ускладнювалося, щей тим, що не вистачало води, «Вода в річці засмерділася, бо в ній гнили убиті люди і коні; туди стікала із дощовою водою всяка нечесть. Поляки вже кілька раз починали прохати милосердя у Хмельницького, але він загадував їм тяжекі умовини» [1, с.191]

У наслідок оточення польського війська його зв’язок з зовнішнім світом майже припинився. З великими труднощами командуванню оточених вдалося вирядити посланця до короля.

Залишивши під Збаражем частку війська, Б.Хмельницький уночі з 4 на 5 серпня 1649 року повів основні сили назустріч королеві.

Поблизу Збаража є чимало пам’ятних місць, пов’язаних з перебуванням гетьмана на Тернопільщині. При в’їзді з боку Тернополя у село Нижні Луб’янки є стара липа. Це «донька» липи під якою Б.Хмельницький збирав раду. Неподалік у 1990 році висипано пагорб на козацькій могилі. Із Богданом Хмельницьким легенда пов’язує виникнення с.Чагарі – Збаразькі, що біля Максимівки. А назву цього села виводять від наймення козацького полковника Максима Кривоноса. У Скориках (нині село належить Підволочиському району ) розповідають легенду як гетьман зупинився тут на відпочинок. « Заклопотаний був Хмельницький – знав, що бій за Збараж буде великий. У церкві правилося, на хорах співали. Зайшов гетьман у храм душу заспокоїти. Зайшов, завмер перед вівтарем прекрасної роботи. Довго стояв так, вийшов з обличчям просвітленим, готовий до завтрашнього бою…» [з]

Згідно з іншим переказом Б.Хмельницький сповідався у невеликій капличці цього села і пообіцяв допомогти місцевим жителям звести новий храм. Слова дотримав. Із Києва волами привезли небаченої краси іконостас. Він зберігається донині, й на думку мистецтвознавців є одним із найоригінальніших в Україні. У дарунок церкві гетьман передав образ «Страшний суд», який нині зберігається у Львівському музеї народного мистецтва. Пам’ятник великому гетьманові встановили в Скориках у 1963 році ( автор відомий Львівський скульптор Яків Чайка)

4 серпня 1649 р. польська армія наблизилась до Зборова. Лили дощі, дороги розмило, річка Стрипа широко розлилася. Головний табір польських військ став на дорозі поблизу с.Млинівці. Було вирішено переправитися через Стрипу під Зборовом та йти на Тернопіль, і далі – до Збаража на допомогу польським військам.

Військо Б.Хмельницького залишалося непоміченим. Поблизу с.Метенів зав’язався перший бій за переправу через Стрипу. Хмельницький погнав поляків від Метенова через села Грабківці та Млинівці до Зборова. «Не битва це була, а скоріше різня. Перший цвіт польської шляхти був стертий рукою ворога» – констатував сучасник, Втрата п’ятьох тисяч поляків – таким був для поляків наслідок несподіваного удару Б.Хмельницького[1, с.192]. Основна частина королівського війська переправилася через Стрипу, і за наказом короля почали будувати оборонний табір.

Ранок 6 серпня 1649 р. підтвердив катастрофічне становище поляків. За ніч українсько – татарське військо оточило табір. Зранку козацькі полики одночасно штурмували Зборів, греблю й мости на Стрипі. Коли місто було здобуте, козаки всі сили кинули проти королівського табору. Польські війська почали масово тікати. Хмельницький міг остаточно добити польську армію. Але кримський хан Іслан-Гірей порушив умови, перейшов на бік короля Речі-Посполитої. Неможливість вести війну одночасно проти Польщі й проти Кримського Ханства спонукала Б.Хмельницького укласти мирний договір з Польщею. Після напружених переговорів 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський мирний договір.

У Зборівській битві козакам допомагав місцевий люд. Польська шляхта жорстоко помстилася жителям Зборова за участь у Національно – визвольній війні. З дозволу короля татари вщент пограбували місто. Багато жителів тоді потрапило в татарську неволю, немало загинуло.

На згадку про ті події поставили у Зборові й довкола нього кам`яні хрести. Обабіч шляху Тернопіль – Львів височить Козацька могила. У Зборові діє музей «Зборівська битва», в ньому знаходиться діограма «Зборівська битва» тернопільських художників Степана та Світлани Нечаїв, що відтворює головний бій на берегах Стрипи. В поемі «Зборівська битва» тернопільського поета Григорія Петрука- Попика звучать слова:

Якби під Зборовом не зрада,

Не жаль твій, Гетьмане, в хмелю

Від перемоги – чин – бравада

З глави злетіла королю.

І не було б ні Берестечка,

Ні Переяславських вудил…

Відомо, що фрагментом першої моделі пам’ятника Богданові Хмельницькому в Києві був барельєф «Битва під Зборовом» роботи скульптура і графіка другої половини XIXст. М. Микешина. Однак, царський уряд не схвалив це зображення, бо в постаті Кобзаря митець відтворив образ Т.Шевченка. Серед кращих у доробку живописця М. Івасюка – історична картина «Хмельницький під Зборовом»(1893). Зборівські події підказали чимало сюжетів для неповторної різьби по дереву відомому тернопільському скульпторові В.Лупійчукові. У тернопільському обласному краєзнавчому музеї є діорама « Зборівська битва»(автор – П.Сингаївський).

У 1655 році Б.Хмельницький здійснив ще один, третій похід на західноукраїнські землі. Тоді його шляхи також вели через значну територію Тернопільщини. Третій похід у Галичину пов’язаний з тим, що здійснюючи прагнення українського народу Богдан Хмельницький, ще на початку війни з Польщею мав на меті визволити західні землі, при\днати до Великої України Волинь, Поділля, Галичину. Але перемогти шляхетську Польщу, й звільнити всі українські землі козацько-селянському війську з багатьох причин не ощастило. Після так званого «воз’єднання України з Росією» виникла можливість знову розпочати військові дії, спрямовані на звільненя західних земель. Таким було завдання спільного з російським військом походу в 1655 році. Але реалізувати це завдання гетьману не вдалося.

Походи Богдана Хмельницького цього за висловом Григорія Сковороди «героя і батька вольності» в Галичину дали нову силу спільності інтересів українців на всіх її корінних землях. І хоча багатьом сподіванням гетьмана, його мріям про незалежну українську державу не судилося збутися, зерна волелюбства, посіяні в ті буремні роки, дали міцні сходи.

Наші земляки є гідними спадкоємцями козацької слави. Підтверджень такого спадкоємства чимало. В 1990 році в краї розпочалося відродження Українського козацтва. Тоді тернопільські козаки були серед тих, хто проклав «живий ланцюг» від Києва до Львова. У 1993 році утворене Тернопільське товариство Українського козацтва. 16 березня 1995року зареєстровано Тернопільський крайовий кіш Українського козацтва імені Дмитра Вишневецького (Байди).

Цілком логічно, що діяльність козацтва стала однією з провідних тем письменників та літераторів краю. Неперевершений відтворювач у художній прозі періоду Гетьманщини Богдан Лепкий.

Серед письменників, які проживали на Тернопільщині, про козацтво писали О. Маковий, А.Чайковський. Поетичні доробки на цю тему створили члени Національної спілки письменників України О. Астаф’єв, В. Барна, В.Вихрущ, І.Горбатий, Б.Демків, Л. Крупа, Г. Петрук-Попик, Б. Чепурко та інші автори. У драматургії козацтву присвячені п’єси Б. Мельничука, Л. Крупи та інших.

Значного резонансу набула наукова конференція «Богдан Хмельницький: уроки історії та реалії сьогодення», яку в грудні 1995 року провів у Тернополі до 400 річчя від дня народження гетьмана Інститут національного відродження України.

Пам’ять Тернопілля про славного гетьмана має і монументальне втілення. Крім уже згаданих, пам’ятники Богданові Хмельницькому відкриті у місті Скалаті (956р.), с.м.т. Скала-Подільська Борщівського(1954р.) і Товсте Заліщицького районів, селах Раштівці Гусятинського (1954р.), Росачин Бережанського (1954 р.), та інших населених пунктах. 24 вересня 2004 року, в день Незалежності України відреставрований пам’ятник гетьманові відкрили у Кременці, де цей монумент уперше встановили у 1954 році.

Із пам’ятними сторінками в історії вкраїнського народу пов’язані назви сіл на Тернопільщині – Богданівка Заліщицького, Зборівського та Підволочиського районів, Козачки Лановецького і Коззачина Зборівського районів.

Список використаних джерел

1. Аркас М. Історія України-Руси – К.: Вища школа, 1991. – 456 с. 2. Голубицький В. Запорізьке козацтво. – К .: Вища школа, 1994 – 539 с. 3. Легенди Тернопільщини Унор М., Крищук Т.: Редакц. Видан. Відділ управління по пресі. 1991 – 94 с. 4. Костомаров М. Історія в житєописах визначних її діячів – К.: Україна, 1991 – 495 с. 5. Мельничук Б. Юрчак Н. Шляхами Богдана Хмельницького на Тернопільщині. Тернопіль, 2008. – 135 с. 6. Яворницький Д. Історія Запорізьких козаків. В 3-х томах – Львів 1990.

Богдан Мельничук, Надія Юрчак

Додати новий коментар