«Вторинна міфотворчість» новорелігійних та окультних спільнот

Настане бо час, коли здорової

науки не будуть триматись, але за

своїми пожадливостями виберуть

собі вчителів, щоб вони їхні вуха

влещували. Вони слух свій від

правди відвернуть та до

байок нахиляться» (2 Тим. 4: 3-4).1

За часів сучасної епохи, яку ще називають епохою Постмодерну     можемо спостерігати феномен повторної актуалізації процесів міфотворення, який постає в ситуації, коли старі міфи набувають нового смислового навантаження. Інакше кажучи, відбувається процес вторинного творення міфів як своєрідний вияв ірраціонального способу пояснення дійсності.

Згідно довідникової інформації, власне поняття «міф» – це давнє передання про походження світу, людей, тварин, про явища природи, богів, про життя та пригоди героїв, поданих зазвичай у фантастичній формі, тому часто під цим поняттям розуміють видуманий, нереальний стан справ. Герої наділені надприродними здібностями. Опис ведеться подій, які стосуються далеких часів, охоплюючи період до виникнення землі, неба, планет. Специфічна форма освоєння дійсності та місця людини в ній в символічній формі, логіка боротьби добра та зла. 2

Французький філософ Р. Барт розглядає процес міфотворчості як невід’ємну складову масової культури як знакову систему сучасного соціокультурного простору, тобто феномен який виходить далеко за межі релігії. Смисл міфу, як відзначає дослідник, має свою цінність, він складає частину певної історії, ним постулюється певне знання, певне минуле, певна пам’ять – цілий ряд співставлених між собою фактів, ідей, рішень. Функція міфу – віддаляти реальність, речі в ньому безслідно зникають, він відчувається як відсутність реальності».3

В контексті нашого дослідження, вважаємо за необхідне розрізняти первісну (архаїчну) та вторинну міфотворчість. Якщо архаїчна (первісна) міфологія, складаючи оригінальну духовну культуру, розповідає про виникнення світу та першопредків, що постають істотами подвійної природи, містичними напівлюдьми-напівтваринами. Водночас, вона виступає своєрідним текстовим зразком для здійснення релігійних церемоній, спрямованих на поєднання з міфічними істотами-творцями навколишнього світу.

Первісну архаїчну міфотворчість відрізняє від вторинної полягає також те, що остання є суто феноменом свідомості особистості і, на відміну від архаїчної, не набуває якогость обрядового оформлення. Як справедливо відзначає український релігієзнавець А. Щедрін: «Натуралістичний міф – різновид «вторинного міфу», що відбиває кризу технічної цивілізації, вичерпність екстенсивного техніко-технологічного варіанту розвитку сучасної культури і віддзеркалює назріваючу зміну цивілізаційного типу розвитку».4 До того ж, науково технічний прогрес особливо в сфері ІТ-технологій дає можливість тягар раціональних дій перекласти на комп’ютерну техніку, що в свою чергу  вивільняє простір для вторинної міфотворчості. До найбільш суттєвих особливостей, які дистанціюють вторинну міфотворчость від архаїчної (первісної) можемо віднести наступні: технологічність та еклектичність.

Технологічний компонент вторинної міфотворчості проявляється в урологічних теоріях про те, що Homo Sapiens є результатом генетичних експериментів позаземних цивілізацій, в трактуванні біблійних та міфологічних персонажів як представників інопланетних цивілізацій.

Еклектична риса вторинної міфотворчості постулює симбіоз різноманітних ідей, запозичених як із давніх релігійних традицій, так і витворів сучасних позавіросповідних фантазійних витворів.

Розглядаючи вторинну міфотворчість як складову свідомості релігійної особистості слід враховувати її часовий вектор, який зорієнтований або в минуле або майбутнє з точкою ідеалізації. Якщо архаїчна міфотворчість спрямована в минуле, до витоків світу, то вторинна стосується сучасних подій або найближчого майбутнього складаючи базис для формуання нових есхатологічних уявлень, про які детальніше мова буде йти нижче.

Вцілому, предметне поле вторинної міфотворчості є надзвичайно широким. Так, український релігієзнавець А. Щедрін виокремлює основні різновиди вторинної міфотворчості сучасності:

1)     Містифікована «уфологію»;

2)     «Теорія давньої астронавтики (теорія палеоконтакту);

3)     Концепція «паралельних світів;

4)     Концепція «подорожей в часі;

5)     Концепція полтергейсту;

6)     Концепція паранормальних здібностей людини;

7)     Концепція «життя після життя»;

8)     Містична кріптозоологія;

9)     Екологічні міфи та фобії різної природи.5

Такий підхід харківського науковця до проблеми, на нашу думку, багато в чому виходить за рамки дослідження власне релігійного феномену, тяжіючи певною мірою до окультизму та позавіросповідної містики. Нас же цікавить той аспект проблематики, якій фіксує наявність кореляції сюжетів вторинної міфотворчості з  релігійою сферою, що має свій вияв в постулюванні нових релігійних організацій або окультних спільнот.

Так, гіпертрофоване захоплення уфологією стало підґрунтям  створення теологічної доктрини нового релігійного руху раелістів (Міжнародний Раельський рух, засновником якого є француз Раєль (в миру К. Ворілон). Виникнення нового релігійного руху «Джедай» грунтується на основі сюжетів культового фантастичного серіалу «Зоряні війни».6

Однак, варто визнати, що наведені вище релігійні продукти вторинної міфотворчості на набули масового поширення. Найбільш поширеним та різнонітним витвором вторинної міфотворчості є феномен ченнелінгу (з англ. Channel – канал). Він є своєрідним продовженням в часі такого окультного феномену як спіритизм, а відтак дещо дистанціюється від релігійного феномену як такого. Сутність його полягає у вірі в можливість людини контактування з духовним (надприродним) світом, який нібито представлений переважно космічною ієрархією світла. Серед ченнелінгових сутностей можемо спостерігати весь еклектичний асортимент надприродних істот практично всіх надприродних сутностей всіх релігій світу: боги, духи, ангели, аватари, інопланетяни і т.д.

На сьогодні одним із основних генеруючих факторів вторинної міфотворчості є рух New Age (Нью Ейдж), що перекладається з англійської мови як «Нова ера», «Нова епоха» або «Новий час», який був започаткований в 60-х − 80-х роках ХХ ст. на території США та Західної Європи. Сам термін «New Age» впровадила Аліса Бейлі – послідовниця засновниці Теософського товариства в США Е.П. Блаватської. Перша міжнародна нью-ейдж-спільнота утворилася в Шотландії в 1962 році під назвою «Фонд Фіндгорна» (Findhorn Foundation). Певний проміжок часу провідником руху Нью Ейдж була американська акторка Ширлі Маклейн, яка, за її твердженням, пережила містичний досвід в зміненому стані свідомості, що нібито надало змогу їй осягнути «єдність всього живого у Всесвіті».

Варто відзначити, що на сучасному етапі розвитку рух Нью Ейдж не має ні єдиного лідера, ні чітко структурованої організаційної структури, не варто його також характеризувати як  релігійний напрямок чи течію. Швидше за все, Нью Ейдж можна означити як ідеологічно-світоглядний рух або еклектичний конгломератом ідей вторинної міфотворчості, який поширюється на нові культурні чи субкультурні віяння, окремі нові релігійні організації, містико-езотеричні та окультні групи, популярні наукові та псевдонаукові теорії та практики. Водночас, рух Нью Ейдж містить в собі  певні світоглядні, релігійні та квазірелігійні (окультні, містико-езотеричні) концепції, включаючи й нові есхатологічні уявлення, які виступають своєрідним синтезом східних та західних релігійних традицій.

В основу ідейних засад руху Нью Ейдж покладена концепція переходу астрологічних епох − від епохи Риб до епохи Водолія, з якою пов’язують вірування в швидкі зміни на Землі в позитивному напрямку, які мають відбутися в найближчому майбутньому. Концепція «переходу епох» ґрунтується на астрологічних уявленнях про здатність певного розташування планет та зодіакальних сузір’їв здійснювати вплив як на окремих людей, так і на події земного життя вцілому, в рамках добових, місячних, річних та  галактичних циклів. Останній відзначається тривалістю в 26 000 земних років. В межах галактичного циклу здійснюється зміна 12-ти зодіакальних епох, кожна з яких нібито має вплив на характер та тенденції перебігу подій земного життя в глобальних масштабах.

Відтак, кінець кожної астрологічної епохи, яка начебто триває приблизно 2160 років, символізує «кінець світу», під яким мається на увазі зміна природно-кліматичних умов проживання на значній частині територіальних ареалів світу, трансформація спрямованості загальносвітових тенденцій розвитку людського суспільства, формування людей «нового типу» тощо. Так, епоха Риб характеризується подвійністю, оманливістю,

розколами, соціальною несправедливістю, постійними конфліктами та воєнними протистояннями, пріоритетом віри над знанням, сподіваннями широких верств населення на харизматичного лідера, який начебто повинен прийти і вирішити всі їхні проблеми,  домінуванням в релігійному житті форми (обрядової та догматичної частини) над змістом (розуміння справжнього смислу віровчення та втілення в життя віросповідних принципів).

Як вважають послідовники руху Нью Ейдж, епоха Водолія, яка розпочинається на Землі є прототипом «золотого віку», тобто періодом розквіту правди, єдності, миру, соціальної справедливості, пріоритету знання над вірою, поступовим відходом від позиції покладання надій на харизматичних лідерів і переходом до принципу слідування своїм шляхом, індивідуального підходу до вирішення проблем повсякденного життя, який репрезентується у вигляді концепції «самостійного створення власної реальності», розкриття нових способів інтуїтивного осягнення дійсності, певної еклектизації, змішування різнорідних, часом суперечливих елементів з різних релігійних традицій в контексті індивідуальної релігійної картини світу переважної більшості населення планети.

Стосовно початку часових рамок ньюейжерівської міфотворчості, то перехід до Нової Епохи ідентифікують по-різному − з 2003-м, або ж 2012-м, інколи 2036-м, а то й з 2200-м роками. Серед означених дат найбільш вагоме значення надається 2012-му року. Джерелом такої інформації є інтерпретації календарів майя, що нібито знаменують цією датою кінець сучасної цивілізації, яка відповідно до їхніх есхатологічних уявлень є вже п’ятою на Землі.

Першим популяризатором дати 2012 року став мексиканець Хосе Аргуельес, якого американські нью-ейджери вважають «священиком Нового Часу». Він в своїй праці «Фактор Майя»7 детально описав есхатологічні уявлення корінних жителів Центральної Америки, в такий спосіб започаткувавши ідейні основи для розвитку та подальшого осмислення вторинної міфотворчості.

Примітним є той факт, що вищеописані ідеї нью-ейджерів знайшли свій резонанс в середовищі інших нових релігійних течій, зокрема, в неоязичництві та оновлених вайшнавських рухах.

Слід зазначити, що певною специфікою відзначається формування нових міфологічних концепцій в неоязичництві слов’янських етнічних спільнот, в тому числі й в окремих українських рідновірських течіях. Частково особливості есхатологічної міфології в польському, словацькому, болгарському, литовському, російському, українському та інших неоязичницьких релігійних напрямках формуються під впливом вищеозначених ідейних засад вторинної міфотворчості руху Нью-Ейдж, в основі яких лежать есхатологічні концепції настання епохи Водолія. В слов’янській традиції знак Водолія, що символізує повітряну стихію, зазвичай ототожнюють з образом давньослов’янського Стрибога, бога вітрів, що втілює в собі такі властивості як рухливість, швидкість змін, які мають привести до майбутнього «Золотого віку» благоденства.

Аналогічно до ньюейджерівських поглядів щодо виникнення «людини нової епохи», творця власної реальності, яка володіє низкою надприродних здібностей, неоязичники слов’янських етнічних спільнот провідною ознакою нових змін також вважають появу нової людини, яка має здатність розкрити свій прихований природний потенціал.

При цьому варто виокремити також специфічні особливості формування есхатологічних уявлень неоязичницьких течій слов’янського коріння від есхатологічних побудов ньюейджерів та західних неоязичників.

Головною специфічною рисою слов’янських неоязичнцьких напрямків  є намагання встановити паралельні зв’язки, в тому числі в есхатологічній перспективі з ведичною релігійною традицією, яка поділяє існування Всесвіту на 4 великі епохи: Сатья-Югу («Золотий Вік»), Трета-Югу

(«Срібний Вік»), Двапара-Югу («Бронзовий Вік») та Калі-Югу («Залізний Вік»). Згідно зі слов’янською неоязичницькою традицією ці епохи прирівнюються відповідно до Ранку Сварожого, Дня Сварожого, Вечора Сварожого та Ночі Сварожої, які разом складають Добу Сварога8. Образ самого ж божества Сварога уособлює творця матеріального Всесвіту, покровителя небесного вогню та надприродної особистості, яка почасти виступає на чолі інших божеств язичницького пантеону.

Відтак, Сварога можна співвіднести з образом індуїстського божества − Брахмою. Як і в індуїзмі в слов’янському неоязичництві прийнято вважати, що після битви на Курукшестру на Землі розпочалась Ніч Сварожа (тобто Калі-Юга), час коли панують темні боги. Водночас, вони стверджують, що орієнтовно в межах 2012 − 2036 років розпочнеться «золоте вкраплення» Ранку Сварожого в Ніч Сварожу, яке триватиме 10 тисяч років (згідно з іншою інтерпретацією 12 тисяч років). В цей час нібито усі світлі люди знову згадають про своє божественне походження й відродять ведичну культуру на всій планеті9.

В середовищі представників сучасного неоязичництва існує лише загальна космологічна модель кореляції зміни епох чи проміжних періодів. Зокрема, на обрядах славлення Прави, які проводять українські неоязичники рідновірської течії Родового Вогнища Рідної Православної Віри (або Відичного Православ’я), можна почути звернення волхвів до єдиновірців, в яких інформується про те, що нібито планета Земля разом із Сонячною системою невпинно рухається до Лук Сварожих (тобто – центру Всесвіту), що знаменує наближення світлих часів. В такий спосіб розташування планети Земля на окраїні Всесвіту слід інтерпретувати як темний період (Ночі Сварожої), а наближення до центру Всесвіту передбачає початок «Золотого Віку» (Ранку Сварожого).

Окремою специфічною рисою есхатологічних конструкцій українського неоязичництва, яка відрізняє його від решти напрямків є зміщення дати «кінця світу» з 2012 року на 2015 рік. Це пов’язано з гіпотетичними підрахунками українського археолога М. Чмихова10, який відзначає, що саме в 2015 році відбудеться завершення кількох природничо-суспільних циклів: 532-х, 1596-и, 7980-и та 9576-и річних. До того ж, на цей рік припадає надзвичайно велика кількість сонячних затемнень, які зазвичай в давнину вважались передвісниками нещасть або руйнівних процесів. Як бачимо, гіпотеза українського вченого була схвалена українськими неоязичниками як достатньо аргументована, прийнята на віру і на даний момент доповнює особливості побудови нового есхатологічного бачення стосовно подій найближчого майбутнього.

Інакше кажучи, вторинна міфотворчість значної частини слов’янських неоязичників найближчим часом очікує нового «Золотого Віку», який інтерпретується як епоха миру, достатку, процвітання, час щасливого безтурботного існування людини, яка єднаючись з богами здатна створити Рай на Землі-Макоші.

Відзначимо, що подібні уявлення наявні в окремих тлумаченнях сучасних вайшнавів  писань, зокрема, Махабхараті, окремих уривках текстів Пуран та Упанішад. Щоправда, у класичних Відичних Писаннях мова йдеться про наявність незначних підйомів в напрямку благоденства в період домінування Калі-Юги, тобто констатується наявність лише певного піднесення в межах загальних тенденцій епохи деградації.

Варто зауважити, що з інформацією про наближення нового «Золотого Віку», окрім слов’янської неязичницької релігійної традиції, зараз можна також ознайомитись на проповідницьких неоіндуїстських, зокрема вайшнавських Інтернет-проектах, таких як сайти О.Торсунова11 , В.Рузова12, та одному з вайшнавських сайтів, який так і називається – «Золотий Вік».

Оперуючи вищесказаними фактами можна зробити висновок, що одними з основних джерел формування нових есхатологічних уявлень вторинної міфотворчості в середовищі нових релігійних течій та окультних спільнот є ідейні положення руху «Нью Ейдж» та окремі інтерпретації пророцтв ведичних текстів, які здійснюються, як правило, представниками неоіндуїстських релігійних напрямків.

Наступною особливістю формування вторинної міфотворчості проголошується необхідність активної позиції кожного віруючого, яка нібито може наблизити настання нової епохи. В основному ця активність має свої вияви у захопленні різного роду окультними практиками та поза віросповідною містикою. Останнє ґрунтується передусім на надуманій необхідності здійснення візуалізації, медитації та концентрації на «позитивних мислеформах». Мається на увазі уявлення про те, що думки є матеріальними. А відтак, шляхом методик візуалізації, через посередництво формування позитивних картин майбутнього можна за віруваннями нью-ейджерів наблизити настання нового «Золотого віку» (в слов’янській неоязичницькій інтерпретації – Ранку Сварожого). Як бачимо, нові есхатологічні уявлення вторинної міфотворчості не є остаточно окресленими з конкретною деталізацією подій, які мають відбутися в найближчому майбутньому.

До основних ознак наближення есхатологічних часів, які знаменують  наближення Нової Епохи «Золотого Віку» в ідейному комплексі вторинної міфотворчості, прийнято вважати:

феномен відчуття прискорення часу як ознака перетворень космічного масштабу, оскільки вважається, що плин часу в центрі Всесвіту суттєво відрізняється від земного;
значні природно-кліматичні зміни, посилення місцями стихійних лих у вигляді буревіїв, землетрусів, вивержень вулканів, як вияв реваншу природи за недбале ставлення до неї;
занепад в людському суспільстві праведності, зростання пороків та масова моральна деградація, яка по суті є головною причиною біфуркаційних (руйнівних) процесів;
фінальним актом при переході до «Золотого Віку» передбачається глобальний природний катаклізм або світова війна, які мають остаточно знищити негативні залишки старої цивілізації для того, щоб відкрити можливості побудови нового, якісно кращого цивілізаційного утворення.
До того ж, головною особливістю есхатологічного ракурсу вторинної міфотворчості є очікування позитивних зрушень не в потойбічному житті, а в найближчому майбутньому. Це  певною мірою нагадує різноманітні варіації вчень утопістів або ідеали комуністів. Щоправда принциповою різницею вторинної міфотворчості є співвідношення подій на Землі з перетвореннями космічного масштабу та релігійна складова есхатологічних поглядів, яка надає можливість вийти за межі вузькоматеріалістичних орієнтирів. Відтак, ідеї вторинної міфотворчості корелюються з вірою в реінкарнацію (перевтілення душі) та карму (наявність причинно-наслідкових зв’язків між діяльністю душі в межах багатьох життів-перероджень).

На відміну від поглядів індуїзму смисл вищеозначених релігійних поглядів не має негативного підтексту, тобто не поневолює душі в «колесо Сансари» (круговерті перероджень, які час від часу перериваються смертю тіла, оновлюючись в процесі нових народжень), а навпаки – має позитивне тлумачення.

Таким чином, в есхатологічних уявленнях вторинної міфотворчості спостерігається тенденція до формування нового есхатологічного виміру, своєрідного циклічного характеру есхатологічних уявлень, який суттєво відрізняється від класичної інтерпретації «кінця світу» у світових релігіях. Здійснюється процес репрезентації перехідного типу есхатологічної візії, яка постає не як остаточне завершення часу чи знищення світу, а як тимчасовий період біфуркаційних процесів з подальшим відродженням, продовженням розвитку на якісно новому рівні. Це певною мірою нагадує смислове значення релігійних ритуалів в архаїчних суспільствах, де домінує ідея «безкінечного продовження», сутність якої полягає в тому, що кінець старого завжди знаменує початок нового, а відтак, руйнування старого світу відкриває нові можливості для побудови нового світу, який відзначається кращою якістю буття.

При цьому специфіка концепцій вторинної міфотворчості відображається у формуванні активної позиції віруючих щодо майбутніх перетворень, для настання яких вони не очікують вердикту зі сфери сакрального, проявляючи власну ініціативу в даному моменті, тобто «тут і тепер».

Примітно, що наявність есхатологічної перспективи, яка є складовою частиною практично кожної релігійної традиції, акцентуючи увагу на кульмінаційних подіях віровчення, має здатність до формування смислу життя та посилення мотивації віруючих залишатись сповідником певної конфесії. Тому надзвичайна наближеність часових термінів позитивних есхатологічних сподівань ідей вторинної міфотворчості, очевидно, покликана здійснити функцію залучення широкого кола нових членів неоязичницьких релігійних громад в найкоротші строки. Іншими словами, вищеозначені есхатологічні уявлення можуть здійснювати роль одного із методів прозелітичного впливу на свідомість зацікавленої особистості, поповнюючи в такий спосіб кількість послідовників новорелігійних та окультних спільнот.

З іншого боку, якщо есхатологічні очікування вторинної міфотворчості не реалізуються в означені терміни, що неодноразово відбувалось в ретроспективі релігійного життя людства, то швидше за все це стане стимулом до подальшого створення нових міфологічних концепцій, які є невід’ємною складовою процесу релігієтворення.

Відтак, специфіка вторинної міфотворчості полягає у тому, що вона є способом освоєння, пояснення, з’ясування не зовсім зрозумілих процесів сучасності, певною спробою подати бажане за дійсне. З іншого боку, ідейний комплекс вторинної міфотворчості  певною мірою розширює варіанти інтерпретацій існуючої реальності, підштовхує віруючих до виходу за межі позицій вузького прагматизму та утилітаризму. Крім того, вторинна міфотворчість, поширюючись серед окремих нових релігійних рухів та окультних спільнот, формує певну есхатологічну складову, часовий вектор якої зорієнтований в найближче майбутнє з відповідною точкою ілюзорної ідеалізації.

Список використаних джерел:

1 Цит.:  Біблія / переклад проф. Івана Огієнка. – Київ, Українське Біблійне Товариство, 2007.

2 Религиоведение/ Энциклопедический словарь. – М.: Академический Проект, 2006. – С. 644.

3 Барт Р. Мифологии / Пер. С фр. С. Зенкина. – М.: Академический проект, 2008. – С. 275, 305.

4 Натуралістичні міфи – феномен нової неорелігійності / Нові релігії України. Т. 8. – К., 2010. – С. 60.

5 Щедрин А.Т. Человек в контексте «вторичного» мифотворчества, Вопросы религии и религиоведения. Вып. VI: Антология отечественного религиоведения: Религиоведение Украины. Часть 2: Религиоведение Украины конца ХХ – начало ХХІ в. / сост. И общ. Ред. Колодного А.Н., Филипович Л.А., Климова В.В., Шмидта В.В. – М.: ИД «МедиаПром», 2010. – С. 176 – 177.

6 Щедрин А.Т. Человек в контексте «вторичного» мифотворчества, Вопросы религии и религиоведения. Вып. VI: Антология отечественного религиоведения: Религиоведение Украины. Часть 2: Религиоведение Украины конца ХХ – начало ХХІ в. / сост. И общ. Ред. Колодного А.Н., Филипович Л.А., Климова В.В., Шмидта В.В. – М.: ИД «МедиаПром», 2010. – С. 176 – 177.

7 Аргуэльес Х. Фактор Майя // Режим доступу: http://onby.ru/hargueljesfaktormaja/

8 Огородников Б. А. Ведические и современные пророчества // Ведическая культура – 2006 – вып. 9. – С. 2 – 4.

9 Влх. Богумир (Миколаев Б.Д.) Родная Вера. Источник счастья. // – Стрибоград (Хмельницкий): Духовное издание Родового Огнища Родной Православной Веры 7515 г. от с.м. – С. 102.

10 Чмихов М. Від Яйця-райця до ідеї Спасителя. – К.: «Либідь», 2001. – 432 с.

11 Сайт О.Г.Торсунова  [Електронний ресурс] // Режим доступу:  http: // www. torsunov.ru

12 Интернет-радио “Нектарология”: наука счастливых отношений [Електронний ресурс] // Режим доступу:  http: // www. nectarologia.ru

Дмитро Базик

Додати новий коментар